Марко 5

51І на другий бік моря вони прибули́, до землі Гадари́нської. ²І як вийшов Він із чо́вна, то зараз Його перестрів чоловік із могильних пече́р, що мав духа нечистого. ³Він ме́шкання мав у гроба́х, і ніхто й ланцюга́ми зв'язати не міг його, ⁴бо часто кайда́нами та ланцюга́ми в'язали його, але він розривав ланцюги́ та кайда́ни торо́щив, — і ніхто не міг угамува́ти його. ⁵І він повсякча́с перебува́в день і ніч у гроба́х та в гора́х, — і кричав, і бився об камі́ння. ⁶А коли він Ісуса побачив здале́ка, то прибіг, і вклонився Йому, ⁷і закричав гучни́м голосом, кажучи: „Що до мене Тобі, Ісусе, Сину Бога Всеви́шнього? Богом Тебе заклинаю, — не муч Ти мене!“ ⁸Бо сказав Він йому: „Вийди, ду́ше нечистий, із люди́ни!“ ⁹І запитав Він його: „Як тобі на ім'я́?“ А той відповів: „Леґіо́н мені йме́ння — багато бо нас“. ¹⁰І він Його ду́же просив, щоб їх не висилав із тієї землі. ¹¹Пасся ж там на горі гурт великий свине́й. ¹²І просилися де́мони, кажучи: „Пошли нас у свине́й, щоб у них ми ввійшли“. ¹³І дозволив Він їм. І повихо́дили духи нечисті, і в свиней увійшли́. І гурт кинувся з кручі до моря, — а було зо дві тисячі їх — і вони потопилися в морі. ¹⁴А їхні пастухи повтікали та в місті й по селах звістили. І повихо́дили люди побачити, що́ сталось. ¹⁵І прийшли до Ісуса й побачили, що той біснуватий, що мав леґіо́на, убра́ний сидів, і при умі, — і полякались вони. ¹⁶Самови́дці ж їм розповіли́, що́ сталося з тим біснуватим, також про свиней. ¹⁷І вони стали благати Його, щоб пішов Собі з їхнього кра́ю. ¹⁸А як Він сів до чо́вна, то біснуватий став просити Його, щоб залиши́тися з Ним. ¹⁹Ісус же йому не дозволив, а промовив до нього: „Іди до дому свого, до своїх, і їм розпові́ж, які речі великі Госпо́дь учинив тобі, і як змилувався над тобою!“ ²⁰І пішов він та в Десятимісті зачав пропові́дувати, які речі великі Ісус учинив йому. І всі дивувались! ²¹І коли переплив Ісус чо́вном на то́й бік ізнов, то до Нього зібралось багато наро́ду. І був Він над морем. ²²І приходить один із старши́х синагоги, на ймення Яі́р, і, як побачив Його, припадає до ніг Йому, ²³і ду́же благає Його та говорить: „Моя дочка́ кінча́ється. Прийди ж, поклади Свої руки на неї, щоб видужала та жила́!“ ²⁴І пішов Він із ним. За Ним на́товп великий ішов, і тиснувсь до Нього. ²⁵А жінка одна, що дванадцять ро́ків хворою на кровоте́чу була́, ²⁶що чимало нате́рпілася від багатьох лікарів, і витратила все добро своє, та ніякої помочі з того не мала, а прийшла ще до гіршого, ²⁷як зачула вона про Ісуса, підійшла через на́товп ізза́ду, і доторкну́лась до одежі Його. ²⁸Бо вона говорила про себе: „Коли хоч доторкнусь до одежі Його, то оду́жаю“. ²⁹І висохло хвилі тієї джерело́ кровотечі її, і тілом відчула вона, що видужала від неду́ги! ³⁰І в ту мить Ісус вичув у Собі, що вийшла з Нього сила. І Він до наро́ду звернувся й спитав: „Хто́ доторкнувсь до Моєї одежі?“ ³¹І відказали Йому Його учні: „Ти бачиш, що тисне на Тебе наро́д, а питаєшся: Хто́ доторкнувся до Мене?“ ³²А Він навкруги́ поглядав, щоб побачити ту, що зробила оце. ³³І жінка злякалась та затрусилась, бо знала, що сталося їй. І вона підійшла, і впала ницьма перед Ним, — і всю правду Йому розпові́ла. ³⁴А Він їй сказав: „Твоя віра, о до́чко, спасла тебе; іди з ми́ром, і здоровою будь від своєї неду́ги!“ ³⁵Як Він ще говорив, приходять ось від старшини́ синагоги та й кажуть: „Дочка́ твоя вмерла; чого ще турбуєш Учителя?“ ³⁶А Ісус, як почув слово сказане, промовляє до старшини́ синагоги: „Не лякайсь, — тільки віруй! ³⁷І Він не дозволив іти за Собою ніко́му, тільки Петрові та Якову, та Іванові, братові Якова. ³⁸І приходять у дім старшини́ синаго́ги, і Він бачить метушню́ та людей, що плакали та голоси́ли. ³⁹А ввійшовши, сказав Він до них: „Чого ви мету́шитеся та плачете? Не вмерло дівча́, але спить!“ ⁴⁰І вони насміхалися з Нього. А Він усіх ви́провадив, узяв батька дівчати та матір, та тих, хто був із Ним, і ввійшов, де лежало дівча. ⁴¹І взяв Він за руку дівча та й промовив до нього: „Таліта́, ку́мі“ що значить: „Дівча́тко, кажу́ тобі — встань!“ ⁴²І в ту мить підвелося й ходило дівча́; а ро́ків мало з дванадцять. І всі зараз жахнулися з дива великого! ⁴³А Він наказав їм суво́ро, щоб ніхто не довідавсь про це. І дати їй їсти звелів.